Білочка, котра приносить щастя

У простору палату із чотирма ліжками заглядало ранішнє сонце. Воно лагідно зігрівало вазони, що стояли на підвіконні і від його яскравого світла постійно мружився хлопчик, що сидів на підвіконні і уважно дивився на монітор своєї сенсорки. Він грав якусь гру. У палаті були ще три хлопці, які сиділи на своїх ліжках і час від часу перегукувались:
— Я тебе вбив! Ха-ха! Як я тебе?
— На! Получай кулю в лоба!
— Ти , Андрюха, щось сьогодні слабо граєш, дивно!
Останнє звернення лунало до хлопця, котрий сидів на підвіконні, він не відриваючись очі від гри буркнув:
— Та… Сонце, кляте засвічує весь час екран, нічого майже не бачу!
— Так пересядь у тінь, чого виліз на вікно?
— Важко дихати знову, боюся щоб не стався приступ, а то знову почнуться уколи, капельниці, інгаляції…
На тих словах обличчя хлопця стало похмурим і сумним…
— Ну… тоді перемога сьогодні моя! – Засміявся хлопчина, що сидів у самому кутку біля дверей.

У палату зайшла медсестра. Вона оглянула байдужих до її приходу хлопців і промовила:
— Боже! Боже! Чисто, як роботи, одні ігри у вас в голові, у наш час такого не було! Діти грались, гуляли, раділи сонцю, небу, життю, кінець кінців, а ви?
— А що, ми? Що, ми? – Воркнув, Андрій. – Ми не маємо чому радіти, постійно пілюлі, шпріци, задих і ще кляте сонце що не дає нормально пограти!
— Ой, хлопці-хлопці! Була б я ваша мама то б порозбивала ті телефони… Боже-Боже! Менше з тим, я порозставляла таблетки кожному на столик, випити усі, прийду і перевірю. Обід за годину, а далі ваші процедури, щоб усе було вчасно! Добре?
— Добре-добре, Тьотя Галя! — Сказав один із парубків і різко вигукнув, що медсестра аж підкинулась від несподіванки:
— БЛІН! УБИЛИ! Убили мене через ваші пілюлі!!!
Медсестра, закриваючи двері ще щось говорила про себе, та хлопчаки її не слухали, вони проковтнули свої таблетки запивши водою і продовжили гру…

Андрійко був звичайним хлопчиком як і усі, він дуже любив життя, батьків, котів і бабусине село, доки серйозно не захворів. Він із сім’єю жив недалеко від великого виробничого заводу, де його батько був великим начальником і так було дуже зручно для сім’ї. Хвороба хлопця змусила сім’ю переїхати подалі від того місця, та це уже не допомагало, задуха давала усе більші ускладнення і батьки вимушені були періодично лікувати свого сина. Батько вибирав найкращі санаторії між періодами, коли їх син був в лікарнях і Андрійко побував уже в багатьох із них. Полегшення наставали та досить незначні , лікарі складали руки і давали невтішні прогнози, що це на усе життя. Душа хлопця розривалась від болю і приреченості терпіти уколи та інгаляції ціле життя. Та час брав своє і якось він уже почав звикати до такого життя, а після покупки крутої сенсорки і його знайомства із онлайн іграми життя здобуло сенс, хлопець був один із кращих гравців і навіть займав почесні місця на різних турнірах та вигравав грошові призи!

У цьому санаторії, що знаходився далеко в горах, Андрій, був вперше. Навколо була чудова природа та його це зовсім не радувало, але була одна нова радість, його сусіди по ліжках у палаті були добряцкими таки суперниками в іграх, адже вони теж майже не ходили в школу і постійно юзали стрілялки. Хлопці так захоплювались іграми, що забували геть про все на світі…
Того дня, Андрій уперше програвав у битві і усе через яскраве сонце, якби він подалі сів від вікна то звісно б переміг, а тут… Він почав неабияк дратуватись і юзати по підвіконні вибираючи краще місце без сонця, бо бій був запеклий. У якусь мить хлопчина помітив, як щось скакало по сосні, що росла за вікном їхньої палати, він спробував придивитись, та у ту мить нечайно штурхнув вазон і той гепнувся об підлогу та розбився. Хлопці кинулись збирати землю і кавалки горщика… Коли, Андрій піднявся із підлоги він зустрів якесь звірятко на підвіконні, від несподіванки аж перелякався, а потім вигукнув:
— Хлопці! БІЛКА! – Та хлопців це зовсім не здивувало і вони байдуже відповіли:
— Теж тобі дивоооо! Де ти її бачиш?
— Та ось, прямо за вікном!
— Ааааа…. Та їх тут купа, вони часто так приходять, звикнеш…
На тих словах вони продовжили обірвану гру… але, Андрійко так і не грав… він стояв мов зачарований і дивився на білку. В грудях розливалось якесь дивне тепло, по тілу бігали мурашки і йому чомусь захотілось, щоб ця мить тривала вічно!
Білченя дивилося то на нього то на свої лапки, у них воно щось тримало. Зачарований хлопець, незчувся як притулив долоню до шибки вікна, та від того білча злякано дременуло геть… В ту мить, Андрій захотів заплакати… Мить щастя – зникла…
— Куди, ти?
Сумно промовив він… відкривши вікно, він почав придивлятись куди зникло білченя і помітив на підвіконні якийсь маленький горішок. Він поклав його в рота, шкарлупа була зовсім тоненька і він легко її розкусив, горішок був дуже смачний – досі ще таких не їв. На питання, що то за горіх, сусіди відповіді не дали, лише промовили, що то якісь сосни мають такі шишки із горіхами… Інтерес, хлопця наростав і він вибіг на двір. Підійшовши до сосни, що росла поруч він вперше уважно глянув на неї – вона була ВЕЛИЧНА! Коли він дивився на неї, йому знову стало добре, майже так само як від знайомства із білочкою. Помітивши медсестру, що тріпала на вулиці якісь коврики, він спитав:
— Тьотя Галя, а що це за дерево таке? Це сосна?
— Це – кедр, синку! – Відповіла вона. – Їх у нас тут багато, а цей найбільший і найстаріший, кажуть що йому більше 500 років…
— Я бачив білку, вона залишила горішок на підвіконні, він дуже смачний, це з цього дерева?
— Ой, діти-діти! Що ви ж тепер знаєте? Що вас вчать у школі? Сміх тай годі… — Затараторила, Тьотя Галя. – Це ж КЕДР! Він дає шишки, а у шишках кедрові горішки!
Андрійко, почав шукати горішки під кедром, а медсестра насміхаючись із нього говорила:
— Ха! Захотів він! Та їх ще вдосвіта усі працівники санаторію визбирають внукам і дітям на подарунки, тут бійки за них ідуть! А ще більше їх тягають білки, годі собі взбирати. Може попросиш білку, щоб тобі ще принесла? – На тих словах, тьотя Галя, сміючись пішла у приміщення, а Андрій, так і стояв та дивився на величного кедра…
Далі якась незрозуміла сила наче покликала його, і він сам не знати чому підійшов до стовбура дерева і обійняв його… Від того у грудях стало ще тепліше, тепло так і розливалось по тілу хлопця і дихати ставало дуже легко і радісно! Йому здалося, що то обіймає його мати, що приїхала провідати, обіймає ніжно і трепетно, як більш ніхто у світі… Хлопчик так і стояв мов вкопаний в обіймах дерева і нових відчуттів….

Від того часу, життя Андрійка, почало мінятись. Він усе менше проявляв інтерес до ігор, а усе частіше пильнував, щоб не пропустити опалу шишку з кедра. Прокидаючись самим першим, з ліхтариком в руках вибігав на вулицю у їх пошуках! У нього з’явився інтерес до цього чудного дерева – кедр! Частенько сидячи в інтернеті, він читав інформацію про нього, якось натрапив на рецепт приготування кедрового молочка і сам почав його готувати. Батьки привезли йому дерев’яну ступку із макогоном та мед, джерельну воду він набирав сам із ближнього джерела. Далі лущив горішки, обдирав шкірку і товк їх у ступці, поступово добавляв водичку, у кінці давав меду і з насолодою пив той напій. Навіть свою улюблену пепсі він почав віддавати хлопцям, бо вона стала якась уже не смачна.
Декілька раз, він знову бачив ту саму білочку, коли сидів на підвіконні і милувався теплим сонцем і чудовим днем… легені хлопчика усе глибше і більше вдихали аромат природи і запах кедру. Сусіди по кімнаті спершу частенько кепкували із нього, а коли він остаточно відмовився грати з ними, втратили інтерес до нього.

Перебування у санаторії підходило до кінця. Лікарі почали давати втішні прогнози, самі із того дивуючись – приступів було усе менше, аналізи кращі. Коли настав час від’їжджати, хлопчик довго стояв під кедром і обіймав його, здивовані батьки не знали що сказати…

Після від’їзду, хлопчик ще більше почав цікавитись кедрами. Він вичитав про чудодійну силу кедрової олії і просив, щоб його батько купував її.
.
Через рік, він буде їхати у той же самий санаторій, а на задньому сидінні автівки, поміж його речей будуть лежати десять зелених книг, збоку яких буде виднітись напис: «Дзвінкі кедри Росії»… Це він їх купить сам, перед від’їздом і прочитає сидячи на підвіконні тої ж палати. Із очей уже подорослішало хлопчака струйками будуть стікати сльози радості. В якусь мить, наче у казці, до нього наблизиться та сама білочка і в руках вона буде нести кедрову шишку… Щастю не буде меж… Вона залишить її на вікні і шмигне між густе гілля величного кедра!


Біля величного кедра, на території одного із санаторіїв України, буде стояти багато людей, а серед них один стрункий і поважний чоловік – це відомий краєзнавець, зелений меценат і дослідник прадавніх лісів України. У його волоссі буде ледь помітна сивина… за руки він буде тримати хлопчика і дівчинку, поруч буде стояти красива жінка…
— Дідусю! Дідусю! – то це саме той, кедр? – Захоплено промовить хлопчик.
— Той-той, Сергію! Він точно схожий на опис дідусевих оповідань! – Наче солов’їним голосочком заспіває маленька дівчинка
На тих словах, чоловік присяде на одне коліно перед онуками і промовить:
— Він! Це він, діти! Це дерево, що змінило хід мого життя!

Далі люди будуть слухати чудні історії, Андрія Семеновича… Історії із його життя! Історії: дитинства, зростання, навчання, кар’єрних здобутків, тисяч пророщених і висаджених кедрів по територіях цілої України: у парках, скверах, лікарнях, санаторіях, школах, садочках… Серед тих історій, буде улюблена історія його онуків, історія про зовсім маленьку білочку, котра принесла велике щастя одному хлопчику. У багатьох із людей будуть стояти сльози на очах… У кінці промови і відповідей на питання, коли усі журналісти почнуть складати свої камери і мікрофони, цей чоловік підійде до кедра, гляне у гору, і з сльозами на очах обійме свого давнього ДРУГА! За ним його обіймуть усі решту!
— Благодарую! За диво ЖИТТЯ – БЛАГОДАРУЮ!

Багнюк Андрій, поселення родових маєтків «Щаслива земля», Івано-Франківська обл.

На изображении может находиться: один или несколько человек

На изображении может находиться: на улице

Нет описания фото.

На изображении может находиться: растение, на улице и природа

На изображении может находиться: дерево, небо, растение, сумерки, на улице и природа

 

 

Поделитесь этой статьей со своими друзьями в соц.сетях
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •